Jump to content
Quora StumbleUpon Banana Lime Leaf vKontakte Sky Blueberry Slack Watermelon Chocolate Steam Black Facebook Tumblr
Quora StumbleUpon Banana Lime Leaf vKontakte Sky Blueberry Slack Watermelon Chocolate Steam Black Facebook Tumblr

Придружите се нашој ВИБЕР ГРУПИ на ЛИНКУ

Ведран*

Члан
  • Број садржаја

    7551
  • На ЖРУ од

  • Последња посета

  • Број дана (победа)

    84

Последњи трофеј

Ведран* је имао/ла садржај са највише реакција!

8 Пратиоца

О Ведран*

  • Ранг
    Инвентар форума
  • Рођендан Јануар 1

Profile Information

  • Пол :
    Небитно

Contact Methods

  • Website URL
    https://sozercanje.wordpress.com/ па кликни контакт

Скорашњи посетиоци профила

3715 посетилаца
  1. Није директно везано за тему, али може постати, зависно од тога шта ће сада да се деси.....али.... Упокојио се архиепископ Стилијанос аустралијски (Цариградска Патријаршија), 25. марта око 6 увече, на Благовести, по новом календару. Он је био један од отворених критичара одређених поступака Цариградске Патријаршије који су нарушавали еклисијалност деценијама уназад. Био је дугогодишњи копредседавајући у дијалогу између Православних Цркава и Римокатолика све до тренутка док тај дијалог није био обустављен због непремостивих разлика. А касније када је обновљен под новим руководством, критиковао је неке изјаве новог копредседавајућег, Митрополита Зизиуласа, које, по мишљењу Архиепископа Стилијаноса, нису биле богословски утемељене. Управљао је архиепископијом у Аустралији 44 године, и основао је први, и за сада једини, Православни Богословски Факултет на јужној хемисфери. Нека му Господ подари рајско насеље и вечан му помен!
  2. Хајде још нешто да додам. Цела премиса Милојковог одговора мени садржи се у његовој тврдњи да сам ја направио аргумент сламнатог човека измишљајући да у Саопштењу Епископа Максима пише нешто што не пише. Тврди да сам ја узео да критикујем тог сламнатог човека, а не реално написане ствари и ставове. Он често понавља, "то нигде не пише", "он то није рекао", "ја то нисам рекао". Затим одговара на неспорне ствари типа "више пута сам у јавности коментарисао", или нешто као "ми саслужујемо са канонским Црквама", "само Сабор може донети одлуку о прекиду оппштења" итд, итсл. Дакле, пакујући заједно истините тврдње које су неспорне, као ове изнад, али које немају везе са тематиком, заједно са лажним оптужбама за прављење сламнатог човека, Милојков врши апологију става и поступка Еп Максима. И при томе избегава да се осврне на кључна и суштинска питања која су и таксативно побројавана, што је он називао прављењем сламнатог човека. Немам намеру да се правдам и доказујем како то везе са везом нема са сламнатим човеком, него са реалном ситуацијом пред којим се налази Православна Црква. У свом одговору мени у коме ми приписује видовњаштво, и срамотне и страшне инсинуације и слично Милојков каже: Ево да ти испуним жељу. Јеси. Верујем несвесни, али јеси. А сад ћу и да покажем зашто јеси. Мираш Дедеић саслужује са Денисенко-Думенковцима, којих има у Америци, насупрот тврдњи Епископа Максима, који као да то није ни знао (!). Ти Денисенко-Думенковци улазе у састав Цариградског Патријархата без икаквих измена и захтева (по Томосу). Зато што су Денисенко и Думенко и Малетич и сви њихови следбеници прихваћени онаквима какви јесу, без покајања, без било каквих захтева од Цариграда. Чак је Цариград изјавио да је све што су Руси учинили било погрешно, укључујући и рашчињење Денисенка и анатемисање истога, зато никакво покајање није било ни затражено од истих. Него се сматра да су они примљени у оном статусу у коме су били пре тих одлука Московске Патријаршије. Они московске одлуке сада сматрају ништавним а легитимишу све Денисенкове поступке. Један од тих поступака је многократно саслуживање са Дедеићем и међусобне посете итд. Дакле, пријатељу, ако се од Денисенко-Думенковаца не тражи покајање ни исправка било чега, а они саслужују са Дедеићем, онда то значи да су они који са њима саслужују посредни Дедеићеви саслужитељи. То је посредна легитимизација Дедеића. Зашто ти подржаваш Дедеића, зато што си изнео тврдњу да сви који улазе у састав канонске Цркве (имајући у виду Цариградски Патријархат) јесу канонска Црква и ми са њима саслужујемо. За тебе је то црно-бела изјава, или су унутра или су ван, без расуђивања о томе ко су они, одакле су они дошли, каквим ауторитетом су прихваћени, на који начин и под којим околностима. Као што је твоја тврдња у вези салсуживања са расклоницима када улазе у састав канонске Цркве (Цариградске Патријаршије) посредна легитимизација тзв. Вартоломејевог Томоса о аутокефалији. Јер та господа расколници на Америчком континенту улазе у састав ЦП само и искључиво на основу Томоса. А ти си овде лепо рекао, још једном понављам, да они који уђу у састав Цариградске Патријаршије јесу канонска Црква и са њима треба саслуживати. Зато ти кажем да ти прихваташ Томос, као што прихваташ и Дедеића, посредно, можда несвесно, можда и невољно, али чињенично га прихваташ. Подсетио бих те на још једну чињеницу. Цела тзв. ПЦУ, Вартоломејем обједињено соборишче нечестивих, јесте у саставу ЦП. Она није аутокефална у традиционалном, да не кажем, предањском значењу те речи у Православној Цркви. У Томосу јасно стоји да се поглавар ПЦУ потчињава Цариградском Патријарху. Такође стоји да се о важним одлукама консултује са Цариградом, да од њих добија Миро, да постоји апелација код ЦП, итд. Они су потчињени и зависни од Цариграда више него нека аутономна Црква, да не говоримо о аутокефалијама. Ако су они део ЦП, као што произилази из Томоса, твоја тврдња да саслужујемо са онима који улазе у састав ЦП мора и на њих да се односи, као што се односи на њихов амерички део, за који си јасно рекао да са њима саслужујемо ако су у стаставу ЦП. Јер ако је принцип за саслуживање улазак у канонску Цркву, одлуком једног човека или пар људи из ЦП, а да притом они који улазе остају непокајани расколници какви су били и пре уласка, ти немаш никакву логичку и здраворазумску, еклисиолошку, богословску, основу да оправдаш зашто онда не прихватамо ПЦУ (потчињену Фанару) када прихватамо исте те расклонике у Америци (потчињене Фанару). Много си се уплео Александре. И тешко да ћеш из тога моћи да испливаш. Али нико ти није крив.
  3. Денисенко не сече себи грану. Али сече грану. Чича је лисица.
  4. Зато ће носии копију Томоса на Антарктик. https://spzh.news/ru/news/61042-kopija-tomosa-otpravitsya-v-antarktidu Иначе, да поживи Господ Бог госпон. Денисенка.
  5. Мислиш на интервју? Опрости не могу. Радо бих да прокоментаришем неке делове, али не стижем, а нисам га још ни прочитао у целости. Ставио сам га овде да остане забележен, па можда некад.
  6. Састанак Помпеа са бејрутским митрополиом. Неки везују овај сусрет са настојањима да се бејрутска Митрополија одели од Антиохијске Цркве, по украјинском свенарију. Госсекретарь Майк Помпео встретился с митрополитом Бейрутским Илией 25 марта 2019, 11:09 Татьяна Чайка 633 1 Государственный секретарь США Майк Помпео встретился с митрополитом Бейрутским Илией На встрече Госсекретарь и глава Бейрутской митрополии обсуждали «защиту религиозного разнообразия». СМИ неоднократно писали о попытках расколоть Антиохийский Патриархат. 23 марта 2019 года, в ходе своей поездки на Ближний Восток, государственный секретарь США Майк Помпео встретился с митрополитом Бейрутским Илией (Антиохийский Патриархат), пишет «Romfea». Как сообщается, «встреча прошла в доброй атмосфере, были обсуждены многие вопросы и события в стране». Государственный секретарь Соединенных Штатов в своем сообщении относительно состоявшейся встречи упомянул, что он обсудил с митрополитом Илией «значение защиты и поддержки религиозного разнообразия». Как сообщал СПЖ, эксперты неоднократно сообщали о попытках Запада внести раскол в одну из древнейших Поместных Православных Церквей по «украинскому сценарию», через отделение от нее Бейрутской митрополии. Ливанское издание «Al-Akhbar» писало, что американский «план», осуществлению которого способствует Константинопольский патриархат, не ограничивается Украиной: «речь идет об угрозе разделения Церкви между Ливаном и Сирией, в связи с чем уже звучат громкие предостережения, в том числе со стороны самых высокопоставленных лиц». Сам митрополит Бейрутский Илия (Ауди) подчеркивал, что «Бейрутская митрополия выступает одним из столпов Антиохийского Патриархата и гордится своей принадлежностью к Антиохийской Православной Церкви». Примечательно, что посол Украины в Ливане Игорь Осташ, после того, как Антиохийский Патриарх Иоанн X отказался поддержать ПЦУ, заявил о дискриминации Бейрутской митрополии «более крупным соседом» и призвал ливанцев «добиваться исторической справедливости» по украинскому сценарию. В свою очередь, Президент Сирии Башар Асад провел аналогию между попыткой разделения Антиохийской Церкви в Сирии и Ливане и церковным расколом в Украине: «Сегодня мы видим попытки разделения Церкви и на нашей земле – попытку разделения Антиохийской Церкви в Сирии и Ливане», – отметил сирийский лидер и добавил, что «идут разговоры о предоставлении независимости» Бейрутской митрополии https://spzh.news/ru/news/61046-gossekretary-majk-pompeo-vstretilsya-s-mitropolitom-bejrutskim-ilijej
  7. Колега Милојков, Нећу ти одговарати детаљно на тај начин што бих се, опет, трудио да покажем где је проблем у твоме расуђивању, јер ако до сада ниси видео скоро ни једну ствар, не верујем да ће сада бити боље. Ја нисам глуп човек да пишем глупости напамет, без конкретног ослонца у чињеницама. А ти као учен човек треба да знаш да чињенице имају више нивоа и да ако ти се не напише на папиру вода је мокра, ти ипак, будући паметан, знаш да је вода мокра. Као и то да знаш да се написане речи читају у свом датом контексту. Ти, међутим, тражиш да је на папиру написано овако: "Милојков: ја прихватам Томос" да би ти то сматрао легитимном чињеницом. И с обзиром да то нигде не пише, ти мени кажеш ја правим сламнатог човека онда бесомучно по њему ударам и вичем види овог сламнатог какав је. Као да сам какав лудак. То јест, ја тебе оптужујем за нешто што нема нигде написано. Другим речима, ја луд, а ти паметан и проницљив. Ја правим сламнате и дивљам, а ти читаш текстове као примадона. А суштина је то да ја нисам крив ако ти не знаш да је вода мокра, у случајевима када ти то није експлицитно написано. За разлику од тебе ја то знам. Моја евентуална грешка је што верујем у интелигенцију свих људи док се не докаже супротно. Поред тога не сматрам се посебно паметним, па да ми овакво нешто изгледа недокучиво за друге људе. Верујем да сви знају да је вода мокра. А ако има таквих који то не знају, брзо науче, после прва два три сусрета са водом. А ако не науче, онда заиста нешто није у реду "на горњем спрату". Види, да ти кажем нешто. Ја сам очекивао да ти имаш већу моћ запажања и логичког закључивања. Зашто ти све ово говорим? Ако ти мени кажеш да расколничке групе по Америци које приступе Цариграду постају самим тим канонске Цркве. А сви знамо да оне приступају Цариграду искључиво на основу издатог од Фанара Томоса, не на основу бајања баба Јелице, онда ти, душо, хтео не хтео, прихваташ украјински Томос. То што ниси написао, ја Александар Милојков, прихватам Вартоломејев Томос, мене интересује колико и лањски снег, мачков реп, или максим и дивизија, како год хоћеш. Ти си суштински признао Томос, на делу признајући расколнике које тај Томос покушава да легитимише. Ништа друго их не легитимише, ни покајање, ни преумљење, ни канонско свештенство, ништа. Што се тиче осталог такође ниси разумео, и мене је срамота да ти објашњавам. Најискреније! Јер ти сутра треба да браниш докторат, а ја сад треба да ти излажем и детаљишем како не умеш ни да размишљаш. Не иде то. Ти објашњаваш да је в. Максим поступио по препоруци Синода, и по тумачењу исте те препоруке од стране в. Иринеја. А исти тај в. Максим критикује портпарола да му истим тим тумачењем, по коме Максим поступа, овај збуњује паству. Дај пресабери се. Чујеш ли се? По теби он поступа сасвим у складу нечега што критикује као повод за забуну и одбацује са гађењем! Сад ћеш у свом маниру рећи, не, то не пише! Нигде Максим није поменуо Иринеја. Као да смо сви с Марса пали, а ти са Јупитера. Срећа што сам јео малопре и нисам ово гладан писао. Зато нема колатералне штете, ни оглођаних костију. Ваља да останеш читав и здрав за сутра, срећно ти било.
  8. Цариградски Патријарх моли да им Бог да снаге да одговоре на велике изазове као Центар Православља Οικουμενικό Πατριαρχείο 24 Μαρτίου, 2019 - 22:11 Οικουμενικός Πατριάρχης: Να εύχεστε να μας δίνει ο Θεός δύναμη να ανταποκρινόμεθα στις μεγάλες ευθύνες που έχουμε ως το Κέντρο της Ορθοδοξίας Διαδώστε: Στις κατά καιρούς δυσκολίες που αντιμετωπίζει το Οικουμενικό Πατριαρχείο και η Ομογένεια της Πόλης και στους αγώνες για την υπέρβασή τους αναφέρθηκε ο Οικουμενικός Πατριάρχης Βαρθολομαίος, σε προσκυνητές, ο οποίος χοροστάτησε, σήμερα, 24 Μαρτίου, στον Ιερό Ναό Αγίων Θεοδώρων της Κοινότητας Βλάγκας, κατά την Θεία Λειτουργία της Κυριακής Β’ των Νηστειών. Στην ομιλία του, αμέσως μετά, στην Κοινοτική Αίθουσα, ο Παναγιώτατος καλωσόρισε τους προσκυνητές από την Ελλάδα και το εξωτερικό επισημαίνοντας ότι η παρουσία τους αφενός είναι ενισχυτική για τους Ορθοδόξους πιστούς της Πόλης και αφετέρου υπογραμμίζει την ενότητα του Γένους μας. «Ζούμε με δυσκολίες, και εις το παρελθόν και εις το παρόν. Οι δυσκολίες αυτές εις το πρόσφατο ακόμη παρελθόν ήσαν πολύ μεγάλες, ήσαν ανυπέρβλητες. Υπήρξαν στιγμές κατά τις οποίες όχι μόνο οι ζωντανοί υπέστησαν τα πάνδεινα και η ζωή τους έγινε μαρτυρική, αλλά και οι νεκροί μας, οι προσφιλείς, οι οποίοι αναπαύονται κάτω από τα ευλογημένα χώματα της βασιλίδος των Πόλεων και αυτοί υπέστησαν διωγμούς. Όταν ενθυμούμαι το ‘93, στις αρχές της πατριαρχίας μου, που εβεβηλώθησαν οι τάφοι των ομογενών στο κοιμητήριο του Νεοχωρίου του Βοσπόρου, πήγα την επομένη Κυριακή και εχοροστάτησα εκεί και εξεφώνησα έναν πύρινο λόγο γεμάτο από παράπονο και καταδίκη των γενομένων και είπα γιατί να υφιστάμεθα αυτά τα οποία υφιστάμεθα επειδή είμεθα Έλληνες το γένος και ορθόδοξοι χριστιανοί κατά την πίστη, σε τι πειράξαμε, σε τι βλάψαμε τους συνανθρώπους μας. Είμεθα νομοταγείς πολίται. Τουλάχιστον ας αφήσουν ησύχους τους νεκρούς μας εδώ εις τους τάφους των όπου περιμένουν την Δευτέραν Παρουσίαν του Κυρίου». Στη συνέχεια ο Παναγιώτατος σημείωσε: «Αυτές οι δυσκολίες κατά τινα τρόπον υπάρχουν και σήμερα όταν και εμείς, οι Ρωμιοί, και οι άλλες μειονότητες που ζουν εδώ, για έξι χρόνια τώρα, στερούμεθα του αυτονοήτου δημοκρατικού δικαιώματός μας, να διεξαγάγουμε εκλογές για να ανανεώσουμε τα διοικητικά σώματα των εκκλησιών μας και των λοιπών ευαγών ιδρυμάτων μας. Αυτό δεν είναι μία κατάφωρος αδικία προς τους μη μουσουλμάνους κατοίκους αυτής της Πόλεως, αυτής της χώρας; Γιατί να υφιστάμεθα αυτή την διάκριση; Εσείς, οι εξ Ελλάδος ευλαβείς προσκυνηταί, έρχεστε, κάθε φορά που σας δίδεται η ευκαιρία, για να επισκεφθείτε τα μνημεία της πίστεως και του γένους μας […] Aλλά πρέπει να σκέφτεστε, να θυμάστε και να προσεύχεστε και για όλους αυτούς οι οποίοι έζησαν και τα εδημιούργησαν αυτά τα μνημεία και για εμάς που είμεθα οι συνεχισταί της ιστορίας των, των επιτευγμάτων τους και των μαρτυρίων τους. Να εύχεστε να μας δίνει ο Θεός δύναμη να ανταποκρινόμεθα στις μεγάλες ευθύνες που έχουμε ως το Κέντρο της Ορθοδοξίας, παρά την συρρίκνωσιν της Ομογενείας, γύρω από το Πατριαρχείον μας, να μπορούμε να φαινόμεθα αντάξιοι των προγόνων μας και των ευθυνών με τις οποίες μας έχει επιφορτίσει ο Θεός και η ιστορία». Ο Παναγιώτατος, ολοκληρώνοντας την ομιλία του, εξήρε το έργο που πραγματοποιείται στην Κοινότητα Αγίων Θεοδώρων Βλάγκας, με την καθοδήγηση του Μητροπολίτου Σηλυβρίας Μαξίμου, Επόπτου της Περιφερείας Υψωμαθείων, και με την συμβολή του Ιερού Κλήρου και των Κοινοτικών παραγόντων. Προηγουμένως τον Πατριάρχη καλωσόρισαν ο Μητροπολίτης Μάξιμος, ο οποίος αναφέρθηκε στη σημασία της νηστείας, καθώς και οι Κοινοτικοί παράγοντες. Ακολούθως, παρουσιάστηκε θεατρική παράσταση από το Καλλιτεχνικό Εργαστήριο της Κοινότητας Κοντοσκαλίου, στο οποίο συμμετέχουν μαθητές των Δημοτικών Σχολείων της Κοινότητας Βλάγκας και του Ζαππείου. Στη Θεία Λειτουργία και στην εκδήλωση στην Κοινοτική Αίθουσα παρέστη η Γενική Πρόξενος της Ελλάδος στην Πόλη, κυρία Τζωρτζίνα Σουλτανοπούλου, και πλήθος πιστών. Το απόγευμα της ίδιας ημέρας ο Πατριάρχης Βαρθολομαίος χοροστάτησε στον Ιερό Ναό της Ευαγγελιστρίας Προπόδων Ταταούλων, κατά τον Πανηγυρικό Εσπερινό για την εορτή του Ευαγγελισμού της Θεοτόκου. «Η σημερινή πανήγυρις δεν είναι μόνον καιρός ενθυμήσεως, αλλά και μεγάλης χαράς δι᾽ όλους ημάς τους συναχθέντας εις τον ιστορικόν τούτον ναόν, ο οποίος μαρτυρεί ότι εδώ, εις την Πόλιν των Πόλεων, υπήρχαν διά το Γένος «μεγαλεία», που «διηγώντας τα να μην κλαίς», όπως έλεγεν ο μακαριστός Πατριάρχης Αθηναγόρας, από τον οποίον προέρχεται και η ρήσις «Ημείς εδώ εις την Πόλιν, είμεθα ολίγοι, αλλά αμέτρητοι». Χαιρόμεθα, διότι ο ναός της Ευαγγελιστρίας παραμένει και σήμερον τόπος προσευχής, πλήρης φωτός ανεσπέρου και «ου καταισχυνούσης» ελπίδος. Εξακολουθεί να ψάλλεται εδώ το «Σήμερον της σωτηρίας ημών το κεφάλαιον και του απ᾽ αιώνος μυστηρίου η φανέρωσις», το χαρμόσυνον ευαγγέλιον της λυτρώσεως του γένους των ανθρώπων από της «αρχαίας αράς». Διά του Ευαγγελισμού της Θεοτόκου δεν ξεκινά απλώς μία βελτίωσις της ζωής του εν σκότει και σκιά θανάτου ευρισκομένου ανθρώπου, αλλά ανοίγει η κατ᾽ αλήθειαν ζωή, η πορεία προς την θέωσιν. Ο προαιώνιος Λόγος του Θεού σαρκούται «δι᾽ ημάς τους ανθρώπους και διά την ημετέραν σωτηρίαν», διά την ανθρωπότητα όλην και διά τον κάθε ένα εξ ημών, συγκεκριμένως και προσωπικώς. «Πανηγυρίζομεν σήμερον, την του Θεού προς ανθρώπους συνάφειαν, την του προσλήμματος θέωσιν, την της εικόνος ημών αναμόρφωσιν, την εις το κρείττον αλλοίωσιν, την εις ουρανούς ύψωσιν και ανάβασιν» (Ανδρέου Κρήτης, Λόγος Ε´, Εις τον Ευαγγελισμόν της υπεραγίας Δεσποίνης ημών Θεοτόκου, PG 97, 885). Η εορτή του Ευαγγελισμού είναι ημέρα χαράς μεγάλης εν Χριστώ. «Επέστη σήμερον η πάντων χαρά … Επέστη ο πανταχού, ίνα τα πάντα πληρώση χαράς» (ο.π., 881).Η Υπεραγία Θεοτόκος είναι η γέφυρα η μετάγουσα ημάς από γης προς ουρανόν, «το της χαράς όργανον, δι᾽ ου το της αράς ελύθη κατάκριμα, και το της χαράς αντιεισήχθη δικαίωμα» (ο.π., 893)». O Οικουμενικός Πατριάρχης εξέφρασε την ευαρέσκειά του προς τον Μητροπολίτη Σασίμων Γεννάδιο, Επόπτη της Περιφερείας Ταταούλων, και προς τον Ιερό Κλήρο και τους Κοινοτικούς παράγοντες για το επιτελούμενο έργο προς όφελος του ευσεβούς λαού του Θεού. Καλωσορίζοντας τον Πατριάρχη ο Μητροπολίτης Σασίμων αναφέρθηκε στην εορτή του Ευαγγελισμού της Θεοτόκου σημειώνοντας ότι αποτελεί την απαρχή όλων των σωτηριωδών γεγονότων, τα οποία πραγματοποιήθηκαν για την απολύτρωση του ανθρωπίνου γένους. https://www.orthodoxianewsagency.gr/patriarxeia/oikomeniko_patriarxio/oikoumenikos-patriarxis-na-eyxeste-na-mas-dinei-o-theos-dynami-na-antapokrinometha-stis-megales-eythynes-pou-exoume-os-to-kentro-tis-orthodoksias/
  9. После Васкрса ће Барт да води Думенка на екскурзију по Св Гори... Греческие СМИ: Патриарх Варфоломей и глава ПЦУ после Пасхи поедут на Афон 23 марта 2019, 16:44 Екатерина Филатова 5055 15 Вселенский патриарх Варфоломей и глава ПЦУ Епифаний Думенко. Совместный визит Константинопольского патриарха и «митрополита Киевского и всея Украины» Епифания на Святую Гору Афон может состояться после Пасхальных праздников. Константинопольский патриарх Варфоломей после Пасхи отправится на Святую Гору вместе с «предстоятелем» новой «украинской Церкви» Епифанием. Об этом сообщает греческое издание «ΒΗΜΑΤΟΣ ΟΡΘΟΔΟΞΙΑΣ», отмечая, что совместная поездка пока ожидает подтверждения. «Этому будет предшествовать визит делегации из пяти членов новой Украинской Церкви на Афон с 5 по 9 апреля, чтобы подготовить почву для визита ее предстоятеля и, возможно, патриарха Варфоломея, – пишет издание. – Тем не менее, по украинскому вопросу атмосфера на Афоне очень тяжелая, и у Святой Общины, похоже, нет ни малейшего настроения признавать новую Церковь Украины». Как сообщал СПЖ, ранее стало известно о готовящемся визите представителей ПЦУ на Святую Гору. По информации греческих СМИ, делегация из 5 человек во главе с «митрополитом Луцким и Волынским» Михаилом Зинкевичем собирается на Афон «в целях паломничества» и планирует посетить ряд афонских монастырей https://spzh.news/ru/news/61026-grecheskije-smi-patriarkh-varfolomej-i-glava-pcu-posle-paskhi-pojedut-na-afon
  10. Други део горњег интервјуа..... Патріарх Філарет: Ми приймемо Онуфрія як брата Михайло Глуховський Станіслав Груздєв 22 Березня, 17:40 Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет «Наші закордонні єпархії самі не хочуть переходити до Константинополя» У першій частині великого інтерв’ю патріарх Філарет розповів «Главкому» про конфлікти, які супроводжували Об’єднавчий собор у грудні, про головний компроміс з Константинополем, а також про вплив держави на нову церкву. У другій частині розмови 90-річний ієрарх говорить про причини відмови греко-католикам здійснювати прощу на Великдень у Святій Софії, про свою участь у висуванні кандидатом у президенти Юлії Тимошенко, а також пояснює, чому в УПЦ є патріарх, але нема патріархату. Нещодавно ви виступили проти того, щоб греко-католики здійснювали прощу до Святої Софії 7 квітня, нібито це може викликати міжконфесійну напругу. Які є підстави так вважати, адже раніше між греко-католиками і вірянами УПЦ КП не було конфліктів? Ми хочемо жити з греко-католицькою церквою в добрих, братерських стосунках. Ми – церкви різні, ми – православна, вони – католицька. Софія – це кафедральний собор православної церкви. І тому греко-католикам нема ніякої підстави служити в соборі Святої Софії. Я про це сказав у зверненні до верховного єпископа Святослава. Служити на Благовіщення у соборі Святої Софії прирівнюється до того, якби якийсь предстоятель православної церкви сказав, що я хочу послужити в соборі Святого Петра в Римі. У такого предстоятеля запитали б, яке ти маєш відношення до собору Святого Петра? Так само ми запитуємо греко-католиків, яке відношення вони мають до собору Святої Софії? Це православний собор, і там мають служити православні, а не католики. Якщо вони мають духовну потребу, якою може бути умова для служіння у Софії? Немає ніякої потреби. Є собор на Лівому березі, на Правому березі теж є храм – великий на Львівській площі. Моліться там. Але ж там мало людей. Священний синод Православної церкви України 4 березня розглядав це питання і також відмовив у служінні греко-католикам. Чи були під час обговорення інші точки зору? Всі були одностайні. Не потрібно штучно розпалювати ворожнечу, бо це не на користь ані церкві, ані державі. Вигідно це тільки Росії, щоб ми українці між собою сварилися. Ви підозрюєте, що греко-католики діяли на замовлення Росії? Вони не виконували замовлення, але суперечки, які викликало питання служіння, сприяють Росії. «Ми підтримуємо всі політичні партії, які підтримують українську державу» Ваша символічна поява на з’їзді «Батьківщини», де у президенти висували Юлію Тимошенко, і символічна поява митрополита Епіфанія на форумі, де висувався Петро Порошенко… Що б це могло означати? Це означає, що вони попросили нас помолитися і благословити їхні з’їзди. Я благословив з’їзд Юлії Тимошенко, митрополит Епіфаній – з’їзд Петра Порошенка. Хтось інший благословляв інших. Тобто ми підтримуємо всі політичні партії, які підтримують українську державу. А ті партії, які не підтримують українську державу, а хочуть служити Росії, ми не підтримуємо. Юлія Тимошенко привітала з 90-річчям Патріарха Філарета, 23 січня 2019 року. Як ви розподілили з митрополитом Епіфанієм, хто до кого на з’їзд піде? Нічого ми не домовлялися. До мене звернулися з «Батьківщини», і я пішов. До Епіфанія звернулися – і він пішов на з’їзд партії Порошенка. Нещодавно президент разом із предстоятелем Української церкви їздили Україною з так званим «Томос-туром». Чи не вважаєте ви, що політики, а у цьому випадку президент, використовують церкву у своїх інтересах? Їздив і я з Порошенком, і з митрополитом Епіфанієм. Але що ми демонстрували? Ми показували: ось, дивіться, Томос є! Бо пропаганда була до цього про те, що ніякого Томосу немає і не може бути. Православних переконували, що Томосу нема і не буде. Так от, для того, щоби всі бачили, що він таки є, президент і церква вирішили його показати. Чи має це для Порошенка значення? Безумовно. Але він має заслугу у тому, що ми отримали Томос? Має. Це його досягнення – і він свої досягнення показує. Так само він досяг безвізового режиму. Чи може він це демонструвати, чи він не має такого права? Але ж зараз вибори, ви розумієте, що момент особливо дражливий? Суть в тому, що поки не було передвиборчої кампанії, ми їздили. Як оголосили передвиборчу кампанію, перестали. Президент нагородив свого колишнього радника Ростислава Павленка орденом Свободи. В чому саме полягає заслуга цього чиновника в отриманні Томосу? В тому, що він дуже часто за дорученням президента їздив у Стамбул, зустрічався з патріархом Варфоломієм і проводив всю цю роботу комунікативну, в результаті якої ми отримали Томос. «Київського патріархату немає юридично, але фактично є» Ви майже ніколи не знімаєте патріарший кукіль, але водночас не є предстоятелем церкви. Не бачите у цьому протиріч? Протиріччя є. З одного боку, ми патріархат і я не перший, а третій патріарх. І український народ на помісному соборі, і не одному, а на трьох обрав статус патріархату. Ми не хочемо від цього відмовлятися. Ми будемо домагатися, щоби прийшов час, коли українська церква стала патріархатом. З іншого боку, водночас ми згідні отримати Томос про автокефалію в статусі митрополії. Це як перехідний період. І тому є патріарх, але патріархату визнаного ще немає. І ось це існування патріарха нагадує всім, що ми від патріархату не відмовляємось, ми до цього йдемо. Ви надсилаєте листи кліру, в яких просите, щоби вас згадували як «святішого патріарха». Окрім того ви досі вручаєте нагороди від імені УПЦ КП. Якщо в Україні є новостворена церква, а де-юре Київського патріархату вже немає, як можете пояснити такі листи і вручення нагород? Так, я звертався, щоби за богослужінням патріарха поминали. Для того, щоби нагадувати вірянам, що наша мета – патріархат. Щоб вони не забували, що митрополія – це не наша кінцева мета. І поминання патріарха з обох сторін повинно нагадувати, що треба молитися, аби в Україні був патріархат. А щодо нагород, то вони були прийняті Синодом і патріарх ці нагороди вручав, їх ніхто не скасовував. На якій підставі я не буду вручати ордени? Так, Київського патріархату немає юридично, але фактично є. Бо є патріарх. Тому і підстави є вручати ордени. Я їх буду вручати і надалі. У Росії були представництва Київського патріархату. Наприклад, Богородська єпархія, Святотроїцький храм у Ногінську. Яка зараз доля парафій там? Як були українські церкви в Росії, так і залишаються. І митрополит Іоасаф Білгородський у нас є, і митрополит Адріан Старина теж у нас. Одна з вимог Вселенського патріархату полягає в тому, щоби всі закордонні єпархії Української церкви перейшли у підпорядкування до Константинополя. Яка ситуація з єпархіями, які у Росії? Так, вимога така є. Але вони самі не хочуть переходити до Константинополя. Це вимога не тільки до тих архієреїв, які в Росії, а й вимога для тих, хто в Канаді, США, Латинській Америці, Європі. Та вони не хочуть йти до Вселенського патріарха. А насильно нікого не можна відділити від Української православної церкви. Колись Петро Порошенко говорив, що хоче бути депутатом Європарламенту. Митрополит Епіфаній нещодавно в інтерв’ю сказав, що хоче служити в Києво-Печерській лаврі. А яка зараз ваша головна мрія? Єдина українська православна церква, незалежна, помісна, автокефальна. Оце – мрія єдина. Поки що єдиної церкви немає, її потрібно творити. Всі святині, які на території України, повинні належати Українській церкві. Лаври поки що перебувають у підпорядкуванні Московського патріархату. Мрія полягає в тому, що ці лаври будуть у підпорядкуванні Української православної церкви. Журналіст "Главкома" Михайло Глуховський та Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет Журналіст «Главкома» Михайло Глуховський та Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет «Як патріарх я не тільки зауваження роблю, а й вживаю заходи» Ви маєте і затятих ворогів, і палких прихильників. Як ви для себе пояснюєте таке полярне ставлення? Ісус Христос сказав: горе вам, якщо всі люди будуть говорити про вас добре. Тому природно, що не всі ставляться однаково. Хто негативно до мене ставиться? Ті, які не хочуть відірватися від Москви. Бо я хочу, щоби Україна мала свою автокефальну церкву. Ті, хто проти цього, мене не просто не люблять, вони мене ненавидять. Ваші опоненти є і в новій Православній церкві, вони теж вас ненавидять? Значить я їх не задовольняю своїм напрямом думок і діяльністю. Чому? Тому що я критикую і не допускаю, щоби їхні хибні думки втілювались у життя. Я не байдужий до поведінки архієреїв. Як патріарх я не тільки зауваження роблю, а й вживаю заходи для того, щоб цього не було. Я завжди згадую первосвященика Ілія, про якого говориться в Біблії. Ідеться про те, що його сини, священики, вели нечистий спосіб життя. А він був благочестивий. Так ось, Господь покарав цього благочестивого первосвященика за те, що він не навчив і не стримував своїх синів. Тому я як патріарх повинен стримувати їх, коли вони вчиняють не так, як треба. Якщо не робитиму цього, то буду винен я. А якщо я буду робити зауваження, вживати заходи, а вони все одно будуть робити своє, то тоді перед Богом вони будуть винні, а не я. Вони можуть сказати, що ви зараз не предстоятель Української церкви, щоби повчати їх. Я розповідаю про той час, коли я був предстоятелем. А зараз я в їхні справи не втручаюсь. Тепер за них відповідатиме митрополит Епіфаній. Синод Української православної церкви 4 березня звернувся до ООН щодо ситуації з українською церквою в Криму. Наскільки велика небезпека, що російська окупаційна влада захоплюватиме українські храми, які перебувають на окупованих територіях? Це реальна небезпека, особливо на Донбасі. Там окупанти поставили умову, або ви реєструєтесь за законами так званих республік, або їх заберуть. Якщо вони зареєструються, це означатиме, що наша церква підтримує ці так звані республіки. А ми не підтримуємо їх, це сепаратисти, які розділяють нашу країну. Вони хочуть забрати майно і зробити його майном своїх республік. Така ситуація і в Луганській області, і в Донецькій. І в Криму подібна. Хресний хід Української православної церкви, 28 липня 2018 року Хресний хід Української православної церкви, 28 липня 2018 року «Правий сектор» гарантував, що ми увійдемо в Лавру. Але ми заборонили їм це робити» Якщо окупаційна влада захоплюватиме храми Української церкви в Криму, чи не викличе це реакції в континентальній Україні, де громадяни почнуть захоплювати храми, які досі контролює Московський патріархат? Ми чітко говоримо, що не застосовуватимемо силу для залучення московських парафій в українську церкву. У нас була можливість після Майдану в 2014 році увійти в Києво-Печерську лавру і Правий сектор гарантував, що ми це зробимо. Але ми заборонили їм це робити. Не потрібно силою захоплювати. Все прийде мирним шляхом. Де і скільки храмів, які контролює помісна церква, залишаються на окупованому Донбасі? Парафії залишилися, вони звершують богослужіння, але «катакомбно», підпільно. До храмів доступу не маємо. Порівняймо ситуацію нашої церкви на окупованій території України із ситуацією, в якій перебуває Московський патріархат в Україні. Чи переживають вони те, що переживають наші священики і парафіяни на окупованій території? Можуть вони сказати, що в Україні терплять те, що й наші там? Представники Московського патріархату не припиняють заявляти про погрози, гоніння. Гоніння – це слова, а фактів немає. А ми факти наводимо. Закони написані, так звані, цією окупаційною владою, і це вже не слова, а дії. Дії показують, що наша українська церква на окупованій території, в Криму і на Донбасі, гнана. Права людини порушені. А в Україні права вірян Московського патріархату не порушуються. І в цьому різниця. А говорити можна про все що завгодно. Як сказав Господь, по ділах їх ви пізнаєте їх. Як помісна церква може захистити свої храми в Криму? Може тільки робити звернення в ООН та інші міжнародні організації. Вони діють. Як саме? Наприклад, арештували архієпископа Климента, відпустили. Чому відпустили? Бо ми підняли галас. Коли Янукович був президентом, він дав вказівку переводити парафії Київського патріархату до Московського. Почали викликати в районні адміністрації наших священиків і примушувати їх переходити. Ми звернулися до світової громадськості і це припинилося. Це був 2010 рік. Ваша святосте, ви неодноразово розповідали у ЗМІ про період свого служіння у Російській православній церкві за часів СРСР, про історію розколу українського православ’я початку 90-х років минулого століття. Але ваші опоненти не припиняють сипати різноманітними звинуваченнями. Дозвольте у режимі бліцу поставити запитання, які ви вже не раз чули, але сьогодні, за нових обставин, їх варто вкотре озвучити. Аби ті, хто досі вагається, почули ваші прямі відповіді. Чи правда, що свого часу вас завербував КДБ? Мене КДБ не завербовував. Але була зустріч. Коли я був ще ієромонахом, мене викликали у військкомат, точніше до міністерства держбезпеки. Там почали вимагати, аби я відкривав їм тайну сповіді. Я відмовився, бо це заборонено. Тоді ця людина виймає пістолет, кладе на стіл і каже, що можуть мене розстріляти, якщо я не буду цього робити. Я кажу: можете розстріляти, я не боюся. Для мене не має значення, коли я помру. Вони знали, що на це не піду і тому мене не пропускали в єпископи. Але хочу вам сказати, що жодного єпископа в Радянському Союзі не було, який би не мав контакти з КДБ. Отже, всі співпрацювали з ними? Всі без виключення, тому що система була така. Не можна ні єпископа поставити без їхньої згоди, ні священика. Була реєстрація, без якої священик чи єпископ не мали права виконувати свої обов’язки. І тому всі єпископи і багато священиків мали контакти спочатку з МДБ, а потім і з КДБ. Ми були змушені жити і служити в цій системі. А якщо хтось скаже, що це не правда, і що він не мав контактів, не вірте. Чи правда, що в радянські часи ви казали що «для вірян я – монах, а для КДБ – одружений»? Таких слів я не говорив і не міг говорити. Чи були спроби американської розвідки вас завербувати? І якщо були б, ви погодилися б на таку співпрацю? Ніяких спонукань до співпраці не було ніколи. І натяків не було. Хоч треба сказати, що мене нагородили на Конгресі грамотою за миротворчу діяльність. Це було в часи Холодної війни. Я бував часто як голова делегації російської церкви в Америці, там виступав. Тож, оцінили. Якби запропонували, не погодився б на таку співпрацю. Чи відповідає дійсності те, що ви відмовилися від своїх доньок, сина і дружини? Ні дружини, ні дітей у мене ніколи не було і немає. Все це наклепи. Хто з ваших родичів живий? Де вони живуть? Всі брати померли, але родичі є. Це племінники і племінниці. Живуть і на окупованій території, є в Києві, і в Росії є. Їх багато. Я не рахував навіть. Звісно, з ними контактую. Чи правда, що між вами і патріархом Володимиром (Романюком), який помер у 1995 році, був конфлікт? Ніби він звільнив вас з посади заступника і навіть звертався до УБОЗ з проханням захистити його від вас? У нас з патріархом Володимиром були добрі стосунки. І до обрання його патріархом, і після його призначення. Оскільки він не мав досвіду в керівництві церквою, бо мав досвід лише сільського священика, то він не міг керувати церквою, коли став предстоятелем. Тому я, як його заступник, підказував йому як керувати церквою, як служити. Люди, які були до нього близькими, стали йому дорікати, що не ви, мовляв, керуєте церквою, а Філарет. І тоді він вирішив мене зняти з посади заступника: зібрав архієреїв у Феодосіївському монастирі і порушив це питання. Всі архієреї виступили проти і він не зміг мене зняти. Тоді його прихильники стали йому дорікати, мовляв, що ви за патріарх? Ви ніщо, ганчірка! Його налаштували так, що він дав слово, що після Дня ангела, 28 липня 1995 року, обов’язково мене зніме. Але 14 липня він помер. Мене стали звинувачувати, нібито я його отруїв. Різні були звинувачення. Ми звернулися до прокуратури, щоб вони це розслідували. Лікарня тоді засвідчила, що патріарх помер від інфаркту. Чи правда, що ви були засновником банку «Ажіо» у 90-х роках? Був засновником якогось банку владика Антоній Масендич з УАПЦ. Той банк тоді був у Михайлівському монастирі, там, де зараз братський корпус. Я ніколи не був у засновниках будь-якого банку. Чи маєте рахунки в іноземних банках? Не маю ніяких. І ніколи не мав. Якщо очільник церкви Московського патріархату митрополит Онуфрій погодиться увійти до єдиної автокефальної церкви, як ви поставитесь до його рішення? Позитивно. Ми його приймемо як брата. Якщо б у вас була можливість зараз поговорити з патріархом Кирилом, про що була б ця розмова? Якби була можливість, якби він погодився, то я б йому сказав, що не треба воювати з Українською православною церквою. Треба погодитися на її автокефалію і встановити нормальні відносини. У 2017 році ви надіслали лист до Архієрейського собору Російської православної церкви з надією подолати розкол між церквами. У тому листі ви, зокрема, написали: «я, як ваш собрат і співслужитель прошу пробачення в усьому, у чому згрішив…». Чи не шкодуєте ви про той вчинок? Не шкодую. Тому що я цим показав, що хочу мати нормальні стосунки з архієреями російської церкви, і головне, нормальні стосунки з архієреями і духовенством в Україні. Бо якби ми мали б ці добрі стосунки, і нехай вони не визнають нас за автокефальну православну церкву, але ми могли б служити разом, то це б зближувало нас. І заради цього я і написав цей лист. Щоб вони з нами увійшли в молитовне єднання. Тоді Собор РПЦ навіть вирішив створити комісію для переговорів з УПЦ КП, але вона так і не запрацювала. Чому? Вони на словах обіцяли, а коли на Архієрейському соборі стали обговорювати, то ухвалили таке рішення: нехай повертається до Московського патріархату, тоді ми знімемо і анафему, і буде спілкування. І тоді я на прес-конференції сказав, що на такі умови не погоджуся ніколи і в Московський патріархат ніколи не повернуся. Чи правда, що патріарх РПЦ Алексій розглядав можливість надати українській церкві повну незалежність, його Грамота про самостійність на початку 90-х була лише першим кроком? Ніхто не хотів давати Україні ні автокефалію, ні самостійності, незалежності в управлінні. Але на Помісному соборі, який обирав московського патріарха і на якому обрали не мене предстоятелем, а патріарха Алексія, я порушив питання, щоб права українського екзархату, Української православної церкви були розширені. Тому що Михайло Горбачов тоді порушував питання про розширення прав республік. Оскільки Україна як республіка отримувала широкі права то, відповідно, я хотів, щоб український екзархат мав більше прав. І тоді Собор виніс постанову, що УПЦ надається право самостійності і незалежності в управлінні, але в складі Московського патріархату. Саме ту Грамоту привозив потім до Києва патріарх Алексій і в Софійському соборі після літургії вручив мені її. Це ще за часів СРСР. А коли Союз розпався і Україна оголосила себе незалежною державою, тоді я на Соборі української церкви порушив питання про повну незалежність. І ми на Соборі 1-3 листопада 1991 року ухвалили таке рішення. До речі, нинішній предстоятель церкви Московського патріархату в Україні митрополит Онуфрій також підписався під цим рішенням. Першу частину розмови читайте тут – Патріарх Філарет: Порядок, який запропонували греки, нас не задовольняє… Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/interviews/patriarh-filaret-brmi-priymemo-onufriya-yak-brata--579318.html?fbclid=IwAR2rMkYCXr4LG5mOlJbPACojDKeZz8T-Fo-dW6yi17xWkr_ybzFbQXAG2kg
  11. Превише смо се занели на другој теми о Саопштењу Еп Максима, да смо пропустили да прокоментаришемо неке друге важне вести. На пример, најновије изјаве најпопуларнијег расколника Денисенка. Наиме Денисенко је изјавио како њих не задовољава "поредак" који је Фанар успоставио на Украјини, и како треба писати нови Статут. Немам времена за неке коментаре али ево копирам само да се не изгуби.... Патріарх Філарет: Порядок, який запропонували греки, нас не задовольняє. Нашій церкві треба новий Статут 15 Березня, 14:00 Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет «Коли ми об’єднаємось, тоді і звернемося до Константинополя з проханням про патріархат» Українській помісній церкві - три місяці. Час достатній для того, аби зробити перші оцінки і підбити перші підсумки. Попри те, що патріарх Філарет не був особисто присутнім на січневих урочистостях у Стамбулі, його роль у здобутті автокефалії складно переоцінити. Саме від нього залежало, чи самоліквідується створена ним одна з найбільших православних церков у світі - УПЦ КП. А це було однією із вимог Константинополя для надання Томосу новій церкві. При цьому Філарету вдалось пролобіювати свого ставленика, митрополита Епіфанія, у предстоятелі нової церкви. Патріарх зміг переконати більшість учасників Об’єднавчого собору в тому, що слід підтримати саме Епіфанія. Це перше велике інтерв’ю Святійшого Філарета після отримання Томосу. Тепер 90-річний ієрарх має звання «почесного патріарха», але від цього його вплив та значення у новій церкві не похитнулись. У розмові з «Главкомом» його Святість уперше детально розповідає про конфлікт, який закипав напередодні Об’єднавчого собору, пояснює, чому його не запросили до Стамбула на вручення Томосу, а також визнає: держава сприяє становленню Православної церкви України і це абсолютно нормально. Ваша святосте, які емоції ви відчували, коли Україна отримала Томос? Звичайно, ми радіємо, що Українська православна церква нарешті отримала Томос про автокефалію від Вселенського патріарха Варфоломія. Ми до нього звертались не один раз з цим питанням. Зверталися на тій підставі, на якій у 1924 році автокефалію отримала польська церква, яка була частиною Київської митрополії. Тоді Вселенський патріарх це обґрунтував тим, що у 1686 році Київська митрополія була приєднана до Московського патріархату незаконно. А значить Польща є канонічною територією Константинопольського патріархату. Ми пішли тим же шляхом. Але 25 років він не наважувався надати Томос. А коли Господь створив умови інші, Вселенський патріарх попри те, що Москва була категорично проти, таки надав нам автокефалію. Хоча спочатку і заявив, що ми є частина його патріархату. Саме тому Собор, який проходив у Софії Київській 15 грудня був не Собором Української православної церкви, а Собором Київської митрополії в складі Константинопольського патріархату. На тому Соборі головував не представник української церкви, а представник Константинопольського патріархату. На Соборі були присутні архієреї Константинопольського патріархату з правом голосу. Тільки після цього собору Вселенський патріарх дав Томос про автокефалію. А значить з 6 січня, коли це відбулося, ми вже законна, тобто канонічна автокефальна церква. Ви були запрошені до Стамбула на урочистості з вручення Томосу? Запрошення я не мав. Мене не запросили тому, що вони не хочуть визнати УПЦ в статусі патріархату, а визнають поки що в статусі тільки митрополії. А я патріарх, і якщо я буду присутній на цьому врученні як патріарх, то це значить, що Вселенський патріарх визнає українську церкву в статусі патріархату. Він не виключає, що українська церква може бути в статусі патріархату. Коли, і які умови для цього? Якщо все українське православ’я об’єднається в одну церкву, це буде підстава для надання УПЦ статусу патріархату. Тому ми є патріархатом, але тільки в Україні, тобто невизнаним патріархатом. А визнаними ми є як Київська митрополія. Тому наша мета, наше завдання полягає в продовженні об’єднання з парафіями і духівництвом Московського патріархату. Коли ми об’єднаємось, тоді і звернемося до Вселенського патріарха з проханням надання нам статусу патріархату. У чому полягала найбільша складність при підготовці Об’єднавчого собору? На нього прийшли всього двоє архієреїв церкви Московського патріархату, а скількох ви очікували побачити? Звернулися до Вселенського патріарха з проханням надання Томосу від Московського патріархату 12 архієреїв. Справді, на Собор прийшли тільки двоє з них, тому основою для проведення цього собору був Київський патріархат. На мою особисту думку, якби і ці два архієреї не прийшли, Собор би все одно відбувся і результати були би такими самими. А ось якби Київський патріархат розділився, тоді б ніякого Собору не було, і не було би ніякого Томосу. Тому що основою для проведення Собору був Київський патріархат і УАПЦ. Автокефальна церква мала близько 1000 зареєстрованих парафій і 15 архієреїв. А від Московського патріархату було тільки 2 архієреї і біля 30 парафій. Саме тому участь Московського патріархату у цьому Соборі була малою, але все-таки формально відбулося об’єднання трьох церков. Ви кажете, якби Київський патріархат розділився, ніякого Собору не було би. З огляду на конфлікт, який виник між вами і митрополитом Михаїлом перед початком Собору, розкол був реальним? Розколу у Київському патріархаті не було. Тобто навіть якби митрополит Михаїл не зняв своєї кандидатури (з виборів предстоятеля), то Київський патріархат існував би. Тільки не відбулось би Собору. Митрополит Михаїл мав зняти кандидатуру. Це була ваша умова? Ні, це була умова Константинопольського патріарха, коли він побачив (патріарх Варфоломій), що Київський патріархат розділився у питанні, хто має стати кандидатом на посаду предстоятеля. Мова не про розкол в середині УПЦ КП, а саме в прихильності до того чи іншого кандидата. Умовою з боку Вселенського патріарха було те, щоб я як патріарх відмовився висувати свою кандидатуру. Тому що я – патріарх, а Вселенський патріарх погоджувався надати Томос українській церкві в статусі митрополії. Я відмовився і це задовольнило Вселенського патріарха. Водночас він сказав, що кого ми будемо рекомендувати, той і буде предстоятелем. Я рекомендував митрополита Епіфанія, Архієрейський собор УПЦ КП підтримав його, а тут Михаїл висунув свою кандидатуру. І ми розбіглись в кандидатурах. Так от, бачачи цю ситуацію, представник Вселенського патріарха митрополит Еммануїл, проконсультувавшись з патріархом, вирішив було покинути зібрання і не проводити ніякого Собору. Але я скористався правом, яким підтримав кандидатуру митрополита Епіфанія. Що заважало звичайним голосуванням визначити найдостойнішого з-поміж архієреїв, хіба б це не було чесно? Якби з боку Вселенського патріарха не була поставлена умова, що я як патріарх повинен відмовитися виставляти свою кандидатуру, то предстоятелем став би я. Обрали б мене більшістю голосів. Ви розумієте, в чому проблема? Бо якщо я не відмовляюся і мене обирають, то я стаю предстоятелем в сані патріарха. І тоді церква українська має статус не митрополії, а патріархату. Але зараз мова уже про владик Епіфанія і Михаїла, які під час голосування могли би спокійно з’ясувати між собою, хто має підтримку… Так, я наполягав, щоб митрополит Михаїл зняв свою кандидатуру, тому що я хотів, аби предстоятелем став митрополит Епіфаній. Адже патріарх Варфоломій дав мені право відмовитися від висування, але своєю чергою підтримати кандидатуру, яка, на мою думку, є найкращою. Митрополит Київський і всієї України Єпіфаній та Святійший патріарх Філарет Митрополит Київський і всієї України Єпіфаній та Святійший патріарх Філарет Митрополита Епіфанія ще до його обрання предстоятелем називали ледь не вашою правою рукою. Предстоятель нової церкви – молода людина. Це плюс чи мінус для церкви? Я став екзархом, коли мені було 37 років. Молодість не є перешкодою для того, щоб керувати церквою. Може і молодий керувати. Коли я став молодим екзархом, то керував так, що український екзархат в Московському патріархаті мав 60% парафій всього Московського патріархату. При мені припинились закриття храмів. А при моєму попереднику, митрополиту Іоасафі, храми закривались десятками і сотнями. Тут відіграє роль не вік, а здібності. А досвід набувається з часом. Так от, якщо брати митрополита Епіфанія, то він молодий, досвіду не має, і тому йому треба набиратися досвіду, прислуховуватися, не робити помилок, бути цілеспрямованим. До чого він повинен прямувати? До того, що корисно українській церкві. Не Москві чи Константинополю, а українській церкві. А що корисно українській церкві? Їй корисне об’єднання в одну Українську православну церкву. Це – його мета! Якщо він піде цією дорогою, він буде мати підтримку народу і церкви. Якщо ж буде догоджати тому чи іншому центру, то не буде мати підтримки народу. Як ви можете охарактеризувати молодого предстоятеля, якою він є людиною? Є в мене свої думки, але я не хочу про них говорити. На початку лютого відбулося перше засідання першого складу Синоду. Серед його членів переважна більшість представників колишньої церкви Київського патріархату. Це не всіх влаштовує. У розмові з «Главкомом» владика Макарій бідкався, що нібито була домовленість про певне квотування у Синод від кожної з трьох колишніх церков, якого ви не дотрималися. То про що домовлялися? Домовлялись зі Вселенським патріархом, що обов’язковими постійними членами Синоду повинен бути патріарх Філарет, митрополит Макарій і митрополит Симеон. А інші архієреї на вимогу грецької сторони повинні почергово займати місця у священному Синоді. Митрополит Епіфаній обрав склад Синоду як тимчасовий на один чи півтора року. А після цього часу повинні прийти інші, по черзі зі всього єпископату Православної церкви. Ось такий нам запропонували порядок греки. Це не значить, що такий порядок нас задовольняє. Мене особисто не задовольняє. І тому ми повинні на наступному Помісному соборі провести засідання і прийняти Статут Української православної церкви. Не Київської митрополії в складі Константинопольського патріархату, бо ми зараз користуємось цим Статутом, грецьким Статутом. Нам як автокефальній церкві треба мати свій український Статут, який маємо затвердити на Помісному соборі. Тому ми чекаємо скликання Собору УПЦ, на якому треба прийняти Статут нашої церкви. Чим він відрізнятиметься від так званої грецької редакції, якою зараз послуговується Українська православна церква? Найголовніше – змінити кількість постійних членів Синоду. Потрібно не три, як зараз, а більше, десь 12. Для інших залишиться можливість почергово бути тимчасовими членами Синоду. Постійними членами Синоду мають бути авторитетні архієреї з різних регіонів, з Центру, Заходу, Сходу, Півдня і Півночі. Щоб вся Україна була представлена в Синоді постійними членами, тобто так, як у нас було до цього часу в Київському патріархаті. І так, до речі, було в українській церкві до розділення, саме такими були порядок і традиція, які не є новими для нас. За положеннями Статуту і умовами Томосу предстоятель Української церкви може визначати кандидатури до Синоду, керуючись принципом старшинства хіротонії (висвячення у єпископи). Але у першому складі Синоду відсутні багато архієреїв, висвячених раніше за тих, кого обрали. Зокрема, вищезгаданий владика Михаїл у розмові з «Главкомом» скаржився, що саме він за хіротонією мав бути обраний до Синоду. То за яким принципом сформований Синод? Як я вже сказав, традиція, яка склалася в українській церкві, це стосується, до речі, і Московського патріархату, полягає в тому, що члени Синоду представляють регіони. Це по-перше. По-друге – авторитетні архієреї. У хіротонії він може бути і найстарішим, але насправді нездатним керувати. У нас є такі архієреї і не один. Служать вони довго, але не мають певної здібності. Такі не можуть керувати всією церквою. І принцип цей по старшинству в хіротонії – не вірний. Церква цим ніколи не керувалась. Вона ставила молодих предстоятелів, а старі сиділи у своїх єпархіях і далі не рухались. 50629929_2050863695002723_4365400151154491392_o Святкування 90-річчя Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета Ви радили предстоятелю кого кликати в Синод? Поки що ні. Це все його кандидати. У Статуті чітко не вказується, як довго має діяти нинішній тимчасовий склад Синоду. Коли чекати на ротацію, за яким принципом вона відбуватиметься? Порядок має бути таким: спочатку скликати Помісний собор, на ньому прийняти Статут Української православної церкви. В цьому статуті весь цей порядок має бути записаний. І тоді вже на підставі Статуту обирати Синод. Але ще раз підкреслю: у Синоді повинні бути представлені всі регіони України як серед постійних його членів, так і серед тимчасових. Це означає, що інші єпископи, той же владика Михаїл чи владика Климент із Криму, які за нинішнім Статутом відповідно до старшинства хіротонії мали би стати основою другого складу Синоду, можуть до нього і не потрапити, не дочекатися своєї черги? Можуть і не дочекатися, так і помруть (посміхається). Ми вже за ці минулі роки все пройшли і не один раз. Тому для нас це не є чимось таким новим, незвичайним. Ми за цим правилом жили більше 25 років. Як ставиться Вселенський патріархат до того, що Україна хоче змінити Статут, який погоджений з Константинополем? Вони нам сказали так: поки приймайте цей Статут, який ми вам пропонуємо, а коли отримаєте Томос, ви автокефальна церква і ви приймайте такий Статут, який потрібний вам. Тобто обмежень і конфлікту немає? Ні. Ми діємо законно, не проти Вселенського патріархату. Ми вдячні Вселенському патріарху за те, що він зробив. Але якщо ми автокефальна церква, то ми повинні діяти в інтересах своєї церкви, свого народу і своєї держави. З вашого дозволу дозвольте повернутися у день надання Томосу Українській церкві в Стамбулі. На урочистій події були присутні багато відомих людей. Серед них був Віктор Ющенко. Яка його роль в наданні автокефалії Українській церкві? Велика його роль. Коли він був президентом, активно допомагав церкві отримувати Томос. Він зустрічався зі Вселенським патріархом, посилав туди своїх представників. Дійшли до того, що Вселенський патріарх погоджувався прийняти українську церкву до складу Константинопольського патріархату. Тобто щоб ми були не автокефальною церквою, а частиною Константинопольського патріархату. Але ми на це не погодились. Я пам’ятаю як в цій залі я зібрав всіх архієреїв, запросили Віктора Ющенка і йому сказали про те, що нас не задовольняє статус бути визнаною церквою, але в складі Константинопольського патріархату. І тому тоді все зупинилося. Він робив дуже багато. Але Петро Порошенко зробив те, що ми хотіли. А ми хотіли стати автокефальною церквою. І Вселенський патріарх погодився з Порошенком і з нами, архієреями. Та дехто каже, що тут держава втрутилась. Держава не втрутилась, вона допомагала. А зверталися ми, всі архієреї Київського патріархату, Автокефальної церкви і 12 архієреїв Московського патріархату. Тобто ці звернення свідчать про те, що церква зверталась, а звернення президента – це допомога. А чому президент допомагав, церква ж відокремлена від держави? А тому що без незалежної церкви не може бути незалежної держави. Тому, турбуючись про державу, про її незалежність, він допомагав церкві стати незалежною. І якби в Україні не відбулося розділення у 1992 році на Харківському соборі і церква була б єдиною, то війни цієї б не було. У Путіна не було б підтримки в Україні з боку церкви і суспільства. А раз не було би підтримки, він би не наважився нападати. А так, у нього є підтримка з боку Московського патріархату. Ющенко це розумів і ще більше зрозумів Порошенко. Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет У Стамбулі був присутній і бізнесмен Олександр Петровський. На фотографіях його можна побачити поряд зі спікером парламенту Андрієм Парубієм, і з митрополитом Епіфанієм. Наскільки важливою і чим саме є ця людина для УПЦ? Важливий, як і кожен меценат. Його роль мецената, а меценати не керують церквою. Якщо якийсь меценат хоче керувати церквою, то ми таких меценатів відсікаємо. А такі вже були? Були, в Московському патріархаті. При мені ніхто з меценатів не наважувався керувати нашою церквою. У Олександра Петровського неоднозначна репутація. Йому приписують кримінальне минуле. Чи може це негативно позначитись на авторитеті нової церкви? Якщо церква буде керуватися його волею, то тоді це позначиться на її авторитеті. А якщо його бажання і волю церква буде ігнорувати, якщо вони не корисні для церкви, то це не вплине на неї. В Україні багато меценатів. Одні приносять церкві користь, а інші хочуть керувати нею. Тобто пан Петровський приносить більше користі церкві? Поки що я не бачив, щоб він приніс шкоду церкві. Яка в нього репутація, це його справа. А шкоди він для церкви поки що не приніс, тому що ми не давали йому цього зробити. В одному з останніх інтерв’ю митрополит Епіфаній зазначив, що вже понад 400 парафій перейшли з Московського патріархату до помісної церкви. Але ж це з 12 тисяч їх загального числа. Ви на який результат насправді розраховували? Ми розраховуємо, що переважна більшість, більше 2/3 повинні перейти з церкви Московського патріархату до УПЦ. І це буде обов’язково. Це відбудеться чи за три роки, чи за п’ять, або і 25, але це відбудеться. Просто тому, що існуватиме українська держава. А існувати вона не зможе, якщо не буде єдиної православної церкви. І тому, хто б не був президентом України, його завдання зберігати незалежність держави. А раз він буде зберігати незалежність, йому треба буде на когось спиратися. На церкву. І тому президенти дбатимуть про те, щоб в Україні була одна незалежна православна церква. Це не значить, що у нас в Україні тільки православна церква. Є і греко-католики, і римо-католики, і протестанти, і юдеї, і мусульмани. Але провідною, найбільшою в Україні є православна церква. І тому на неї більше покладається ця нелегка місія. Звичайно, велику роль відіграє і греко-католицька церква, тому що вона охоплює 9% населення України. Мета Української церкви - об’єднання, як цього досягти, якщо представники Московського патріархату не йдуть ні на який контакт? Яким ви бачите це об’єднання, що саме може бути предметом переговорів з церквою Московського патріархату? Справа в тому, що сьогодні вони не згідні, а завтра будуть згідні. У 1992 році ніхто не вірив, що Україна отримає Томос про автокефалію. Так і тут, я переконаний на 100%: об’єднання буде. Але коли – не знаю. Прийдуть і архієреї, і духовенство, і парафіяни в єдину помісну українську православну церкву. Прийдуть тому, що вони живуть в українській державі. Під час урочистого концерту присвяченому 90-річчю Святійшого патріарха Філарета, народна артистка України, народний депутат Оксана Білозір заспівала улюблену пісню ієрарха - «Зеленеє жито, зелене» Під час урочистого концерту до 90-річчя Святійшого патріарха Філарета народна артистка України, народний депутат Оксана Білозір заспівала улюблену пісню ієрарха - «Зеленеє жито» Що може бути каталізатором для об’єднання? Каталізатором є те, що Російська церква в Україні не може називатися українською – згідно з прийнятим Верховною Радою законом. Це по-перше, і це допомагає. По-друге, є закон про обрання кожною релігійною громадою свого центру. До останнього часу не було докладного механізму, але тепер він є завдяки Верховній Раді. Це теж сприяє об’єднанню. Церква Московського патріархату обвинувачує державу у втручанні. Нібито з облдержадміністрації спускається лист керівникам райадміністрацій із зобов’язанням провести парафіяльні збори із тим, щоби громади виконали закон і змінили назву відповідно до центру своєї релігійної організації. Чи відомі вам такі факти? Держава сприяє – це факт. Так само як президент сприяв отриманню Томосу. Але держава сприяє так, як це робив президент, зі своїх державних позицій, захищаючи себе. Повинен президент захищати державу? Всі скажуть, що він повинен. А яким чином? А ось таким чином, яким він це робить. Влада на місцях повинна сприяти об’єднанню українського суспільства чи ні? Чи вона повинна розділяти суспільство? Але держава і церква роз’єднані, де ця межа між втручанням і сприянням? Так, роз’єднані. Церква ж не втручається в політику, а держава не втручається у внутрішнє життя церкви. Я знаю, коли вона втручалась, знаю як діяла радянська влада і як діє теперішня влада. Це діаметрально протилежне ставлення до церкви. Якщо в радянські часи була повна залежність церкви від держави, то зараз ми маємо повну свободу. Але не треба забувати, що церква - це народ, а народ - це держава. Тому церква впливає на державу, але морально, а не втручається у її внутрішні справи. Московський патріархат закидає українській державі те, що вона стає на бік однієї з церков. Звичайно, держава стоїть на боці тієї церкви, яка підтримує її. Вона на боці не тільки православної церкви, а й на боці греко-католицької церкви, і римо-католицької, і мусульман, і юдеїв. Вона на боці всіх, хто підтримує державу і проти тих, хто діє проти держави. Тобто ви вважаєте законним, якщо держава такими листами зобов’язує чиновників впливати на парафії? Я в цьому нічого поганого не бачу. Це заклик виконувати закон. З січня минуло року, коли Українська церква отримала автокефалію, жодна помісна церква УПЦ поки не визнала. В чому затримка? В тому, що Москва впливає на всі церкви, аби вони не визнавали рішення Вселенського патріарха про надання Томосу про автокефалію українській церкві. Наприклад, Антіохійська церква категорично заявила, що вона не підтримує Томос Вселенського патріарха. Тому що Сирія залежить від Росії. Ця церква повністю фінансується російською церквою, чи буде вона слухати російську церкву? Буде. От вона і слухає. Так само й інші. Москва впливає на них тим чи іншим способом. Та хіба ж Москва впливає на більшість? Вона впливає на тих, хто вже зробили заяви, подібні на заяву Антіохійської церкви. Але нас це не турбує і не повинно турбувати. Тому що наше завдання - об’єднати українське православ’я в єдину церкву. Коли ми цього досягнемо, хочуть вони чи ні, а змушені будуть визнати нашу церкву. Тому що вона буде другою після російської церкви. І більшою за інші православні церкви. Найближчим часом читайте на «Главкомі» другу частину розмови з Патріархом Філаретом Михайло Глуховський, Станіслав Груздєв (фото), «Главком» Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/interviews/patriarh-filaret-poryadok-yakiy-zaproponuvali-greki-nas-ne-zadovolnyaje-nashiy-cerkvi-treba-noviy-statut--577409.html
  12. Па јеси ли ти читао уопште појашњење владике Бачког о овоме? Ако јеси, онда се стварно правиш блесав Да. Неко се заиста прави блесав. Али то, мени се чини, у овом случају, није Буквојед. Он говори о Саопштењу Синода. А ти га реферираш на саопштење Владике бачког. Саопштење је јасно. Као и "појашњење" бачког Епископа. Оно је оставило простора за расуђивање Епископима. Али! Еп. Максим не говори да ће он применити икономију, него он сасвим јасно шаље поруку да је само његово тумачење богословски исправно и да он преноси суштину Препоруке САС СПЦ. Насупрот "портпаролима". Да је реч о неком дудуку ја бих му то отписао на глупост и неспособност да размишља на други начин осим у црно-белим категоријама. У којима се може замислити да само може бити или потпуно саслуживање или потпуни прекид. Али будући да знам да је реч о особи изизетно интелигентној и надареној то је немогуће. Нешто слично и ти радиш. А кажеш да се Буквојед прави блесав!
  13. Указивао сам ти ја, указивао ти је Ава, указивао ти је Владан, указивали су и други, али ти то ниси приметио. Зашто? Ја сам ти конкретизовао то врло једноставно. А сад ти је и буквојед врло сликовито предсавио један од проблема. Кад оно, међутим, ти питаш шта је спорно! 1. Споран је помен портпарола, не због пецкања, него због питања коме се и зашто Еп. Максим обраћа. 2. Спорно је његово посебно подстицање саслуживања са украјинцима који су саслуживали са расколницима. А нарочито помињање овога на веома обскуран и прикривен начин. "Да се Власи не досете". 3. Спорно је твоје (његово?) још обскурније и прикривеније прихватање Томоса о "аутокефалности" кроз прихватање расколника који без покајања бивају легитимизовани у ЦП посебно у Америци. 4. Спорна је одлука еп. Максима да поступи супротно препоруци САС СПЦ. И спорно је то да он своје пастирско (?) поступање насупрот препоруци не назива правим именом, тј. некаквим снисхођењем, са конкретним пастирским разлозима, него га кроз напад на портпароле прокламује као богословски једино исправно поступање, насупрот "видовњаку", "портпаролу" који му 'збуњује паству'. У суштини сама чињеница постојања овог Саопштења је спорна. А ако још томе додамо узводно пливање Еп. Максима по овом питању и друге његове чудне и зачуђујуће изјаве, онда све добија далеко више на тежини. Никад нисам против мишљења, али кад пливаш узводно мораш бити добар пливач, и бити добро припремљен снагом (аргументима).
×
×
  • Create New...